Дебаты. Хихлуха просит судью призвать...

СОВРЕМЕННЫЕ ИНКВИЗИТОРЫ
Я — інвалід з дитинства. Маю вищу педагогічну освіту, з відзнакою закінчив Мінський державний інститут іноземних мов, працюю керiвником гурткiв (нiмецька, англiйська мова, раніше вів Євроклуб) Центру дитячої та юнацької творчості м. Городня. До 1 вересня 2006 р. працював за сумісництвом вчителем нiмецької мови ЗОШ №1 м. Городня, з вересня 2006 р. в мене без попередження забрали ці години. Депутат чотирьох скликань Городнянської районної ради (в березні 2006 року обраний депутатом Городнянскої районної ради вчетверте — від Комуністичної партії України).
Досконало оволодів і користуюся в своїй роботі комп’ютером.
За свою роботу неодноразово нагороджувався грамотами, дипломами, подяками районних та обласних вiддiлiв освiти; мiй досвiд роботи вивчався iнститутом пiслядипломної перепiдготовки вчителiв i поширювався серед педагогів; маю напрацювання з методики викладання нiмецької мови, написав i видав в унiверситетському видавництвi два пiдручники з нiмецької мови, готовий до друку ще один пiдручник, на який маю солiдну рецензiю, і декілька навчальних посібників. Мої рекомендації до програми i пiдручникiв нiмецької мови врахованi Мiнiстерством освiти i науки України. В 2003 роцi я посiв 2-ге мiсце в обласному конкурсi педагогiчної майстерностi.
Мої учні Буренок Галина та Гавко Михайло стали студентами німецьких університетів. Учениця 6 класу, яка в школі вивчає англійську мову, зайняла 2-ге місце на олімпіаді з німецької мови за 8-й клас. Найбільш активні учні, які беруть також участь в Німецькому культурному центрі, за активну участь в житті дитячих таборів з вивченням німецької мови неодноразово нагороджувалися грамотами Асоціації німців України.
Про мене писали газети “Голос України”, “Сільські вісті”, “Деснянська правда”, “Гарт”, “Новини Городнянщини”, “Чернігівський вісник” та ін. В.А. Атрошенко, будучи народним депутатом України від «Нашої України», в своєму зверненні до голови адміністрації Чернігівської області від 10.07.2002 р. характеризує мене “як вельми талановитого педагога з активною життєвою позицією”.
Я був першим у ЦДЮТ, хто вступив до нової профспілки, належав до лав перших 11 членів Вільної профспілки освітян району, яку очолювала Хихлуха Світлана Іванівна (зараз начальник відділу освіти Городнянської районної державної адміністрації). Раніше вона, запрошуючи мене до Вільної профспілки освітян, вважала мене авторитетною людиною.
Заступник голови Городнянської районної державної адміністрації Жадченко Андрій Миколайович до свого призначення на цю посаду також не соромився під моїм прізвищем їздити до Києва на семінар профспілкових активістів. На його столику стояла табличка «Хмеленок». Ще тоді американський місіонер давав ази нового підходу до профспілкової боротьби: «Щоб показати свою силу, вибирайте найслабшого і добивайте його». Лише згодом наша сім’я зрозуміла, що записані моєю дружиною слова Роберта Філдинга стануть найкращим вивченим уроком А.М. Жадченка та С.І. Хихлухи у розправі наді мною після мого виступу на сесії районної ради.
До цього я всіх влаштовував, а за ці два роки перетворився на ледаря, прогульника і хулігана.
Після мого виходу з «Вільної профспілки», особливо після мого критичного виступу на сесії Городнянської районної ради мене почали переслiдувати: принижувати мою честь, гідність та ділову репутацію, ставити під сумнів мої професійні здібності.
Державний службовець Жадченко Андрій Миколайович говорить мені: «Ви непрацездатна особа».

Стосовно мене була порушена стаття 111 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (кожен має право створювати профспiлки i вступати до них для захисту своїх iнтересiв).
Таким чином, стосовно мене була порушена стаття 111 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (кожен має право створювати профспiлки i вступати до них для захисту своїх iнтересiв).

Стосовно мене була також порушена стаття 31 цієї Конвенції (нікого не може бути піддано … такому, що принижує гiднiсть, поводженню…).
Зі мною поводилися, принижуючи мою честь, гідність та ділову репутацію, нагадуючи мені про мою меншовартість. З мене зробили злісного порушника дисципліни, які не виконує свої посадові обов’язки, які свої педагогічні проблеми ховає за політичними.
Для того, щоб скасувати моє права на працю, поза моєю спиною було організовано принизливе обстеження мого робочого місця на наявність ліжка та туалету, хоча в жодному документі стосовно мене нема навіть натяку про повну втрату працездатності Хмеленка, на чому неодноразово наполягали заступник Городнянської районної державної адміністрації Жадченко А.М. та начальник районного відділу освіти Хихлуха С.І.
Запит заступника Городнянської районної держадміністрації Жадченка А.М., чому Хмеленок до цього часу працює і чому йому оплачуються лікарняні, а також факт звернення Жадченка А.М. до прокурора Городнянського району з вимогою “дати правову оцінку діям посадових осіб ЦРЛ при наданні щорічної довідки за результатами проходження медкомісії; діям работодавця, якщо йому було відомо про повну втрату працездатності чи діям Хмеленка М.П., якщо дані відомості були приховані від роботодавця” є нічим іншим, як переслідуванням та дискримінацією інваліда.
Дискримінацією інваліда є також факт звернення Жадченка А.М. до прокурора Городнянського району від 14 березня 2006 р. як піддання відповідачем сумніву „результатів проходження медкомісії” .
Навіть моє перебування на лікарняному (83 дні за рік) адміністрація Городнянського районного відділу освіти та Центру дитячої та юнацької творчості вважає злочином та низькою виконавчою дисціплиною. Це при тому, що більша частина цих лікарняних була через переслідування мене по роботі, про що є документальні підтвердження.
Переслідування мене, цинізм та зневага до мене людей, які повинні забезпечувати законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян, та поширення негативної інформації про мене призвели до втрати престижу та перспективи ділової активності, реалізації ділових та особистих планів. Погіршилися стосунки з оточуючими людьми, колегами по роботі. Все це негативно вплинуло на здоров’я рідних. Поширювані відомості не відповідають дійсності і ганьблять мою гідність та честь в очах моїх колег.
Стосовно мене була порушена стаття 64 Конвенції про захист прав людини та основних свобод («Кожен … має право на справедливий i вiдкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним i безстороннiм судом, встановленим законом»).
25 липня 2007 року апеляційний суд Чернігівської області за апеляційною скаргою заступника голови Городнянської райдержадміністрації з гуманітарних та політико-правових питань Жадченка Андрія Миколайовича відмінив законне рішення суду першої інстанції щодо переслідування інваліда владою. Суд прийняв рішення про задоволення апеляційної скарги заступника голови Городнянської районної державної адміністрації Жадченка А.М., спираючись на сфабриковане останнім начебто моє звернення до Городнянської райдержадміністрації про створення мені особливих умов праці як інваліду. Що цікаво, відповідачі пред’явили суду навіть два варіанти цього звернення з різними вимогами. Жодного звернення до райдержадміністрації я не робив. Спиратися на фальшивку, а точніше на електронний лист без мого навіть відсканованого підпису, при винесенні судового рішення — це просто злочин. При цьому суд робить дивний висновок: «В світлі ст.11 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» цей лист позивача Хмеленок М.П. є депутатським зверненням». Це при тому, що письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає (стаття 8 ЗУ «Про звернення громадян»). Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим (стаття 5 ЗУ «Про звернення громадян»). Під фальшивкою Жадченка А.М. немає навіть адресата.
Необґрунтованими є також такі висновки суду: «Відомості про те, що Хмеленок М.П. є інвалідом, ним оприлюднені самостійно, що підтверджується його депутатськими зверненнями (а.с.88, т.1; а.с.157, т.3) та його листом на ім'я Президента України і Прем'єр-міністра України (а.с.163, т.2). Це також підтверджується чисельними публікаціями у засобах масової інформації, де відображається позитивний досвід позивача, як педагога, що є інвалідом (а.с.49,62,63. т.1). Про свій стан здоров’я, зокрема наявний діагноз, Хмеленок М.П. ставив до відома Народного депутата України (а.с.54, т.1), який в подальшому, використовуючи цю інформацію, звернувся в інтересах Хмеленка М.П. до голови облдержадміністрації Чернігівської обл.». При цьому суд не «помічає» головного: ці відомості мною оприлюднювалися самостійно і Народні депутати використовували них в моїх інтересах, чого не можна сказати про Жадченка А.М. та Хихлуху С.І.
Суд не звернув уваги на те, що усі заявлені мною свідки підтвердили, що всі факти, вказані мною в позовній заяві, мали місце.
Свідок Михно А.А. сказала: «У всіх звинуваченнях проти нього є політична подоплека. Коли Хмеленок перебував у вільній профспілці, Хихлуха погрожувала мені як директору: «Ви будете відповідати за переслідування членів вільної профспилки, зокрема Хмеленка. Ви не знаєте, з ким Ви зв’язалися».
Свідок Міхно Ю.О. підтвердила, що «ультиматум Хмеленку ставився».
Суд не прийняв до увагитакож показання свідка Лободи А.В., бувшого методиста ЦДЮТ. яка сказала, що «подробностей вона не пам’ятає, але на нараді говорилось про сесію і про помаранчевих. Світлана Іванівна сказала напередодні сесії, що на ній будуть виступати комуністи».
Свідок Лепень В.Ф., голова «Вільної профспілки» школи №1, підтвердив, що «доповідь Хмеленка на сесії підривала авторитет «Вільної профспілки»». Підтвердив він і те, що там були «образливі слова про помаранчевих».
Навіть методист РМК Ітченко М.Ф., яка виступала суді на стороні Хихлухи С.І. на судовому засіданні 28 березня 2007 року заявила, що «на цих зборах Хмеленок говорив про помаранчевих». Тобто мова про політику була.
Хіба б стали свідчити на мою користь представники опозиційної до КПУ партії, депутат районної ради від БЮТ Кравченко А.В. та представник БЮТ Лях А.Л, а також мої колеги, на яких я не маю жодного впливу?
Незважаючи на показання свідків та чисельні докази, на переконливі аргументи мого заперечення на апеляційну скаргу Жадченка А.М., апеляційний суд робить висновок: «У суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог і в частині стягнення моральної шкоди на користь позивача, оскільки не було встановлено її наявності та порушення прав позивача».
Необґрунтованими є також такі висновки суду: «Відомості про те, що Хмеленок М.П. є інвалідом, ним оприлюднені самостійно, що підтверджується його депутатськими зверненнями (а.с.88, т.1; а.с.157, т.3) та його листом на ім'я Президента України і Прем'єр-міністра України (а.с.163, т.2). Це також підтверджується чисельними публікаціями у засобах масової інформації, де відображається позитивний досвід позивача, як педагога, що є інвалідом (а.с.49,62,63. т.1). Про свій стан здоров’я, зокрема наявний діагноз, Хмеленок М.П. ставив до відома Народного депутата України (а.с.54, т.1), який в подальшому, використовуючи цю інформацію, звернувся в інтересах Хмеленка М.П. до голови облдержадміністрації Чернігівської обл.». При цьому суд не «помічає» головного: ці відомості мною оприлюднювалися самостійно і Народні депутати використовували них в моїх інтересах, чого не можна сказати про Жадченка А.М. та Хихлуху С.І.

Стосовно мене була порушена також стаття 91 Конвенції (кожен має право на свободу думки) та стаття 141: «Здiйснення прав i свобод, викладених у цiй Конвенцiї, гарантується без будь-якої дискримiнацiї за ознакою статi, раси, кольору шкiри, мови, релiгiї, полiтичних чи iнших переконань, нацiонального або соцiального походження, належностi до нацiональних меншин, майнового стану, народження або iнших обставин».
Була порушена також стаття 136 Конвенції: «Кожен, чиї права i свободи, викладенi в цiй Конвенцiї, порушуються, має право на ефективний засiб захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що дiяли як офiцiйнi особи».

Під час допиту свідків Хихлуха використовувала різні «комбінації», пов’язані з повідомленням свідкам явно невірних відомостей, накшталт «Чи адекватно сприймає Хмеленок зауваження, які йому дають?», що притискало вільне волевиявлення, унеможлювало вільний вибір лінії поведінки. Незважаючи на те, що Хихлуха ставила своїм свідкам навідні питання або такі, які не стосувалися предмета спору, головуючий не знимав їх.
«Чи адекватно сприймає Хмеленок зауваження, які йому дають?» Чи не тому Хихлуха С.І. наполягала на медичному огляді Хмеленка, щоб визнати Хмеленка недієздатним?
Державний службовець під час виконання службових повноважень та поза ними діє на підставі, в обсязі та у спосіб, передбаченими Конституцією та законами України. Причому державний службовець здійснює свою діяльність виключно у межах наданих йому службових повноважень, а його рішення та дії мають відповідати вимогам, визначеним законодавством України.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Конституцією прямо передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Про те, що переслідування мене носило політичний характер і пов’язано з моїм виходом з «Вільної профспілки» та з моїм критичним виступом на сесії на адресу «Нашої України» та «Вільної профспілки», в ході судових процесів і в прокуратурі підтвердили майже всі свідки.
Свідок Бабаєв М.П., депутат районної ради, на судовому засіданні 22 січня 2007 р. підтвердив, що на сесії йшла мова про методи роботи Хихлухи, про звільнення директорів шкіл та про переслідування Хмеленка після його критичного виступу на сесії.
Свідок Помагай О.Я., яка зараз очолює районну організацію «Вільної профспілки», також підтвердила, що її образила критика «Вільної профспілки» у виступі Хмеленка на сесії районної ради.
Свідок Лепень В.Ф., голова «Вільної профспілки» школи №1, підтвердив, що «доповідь Хмеленка на сесії підривав авторитет «Вільної профспілки»». Підтвердив він і те, що там були «образливі слова про помаранчевих».
Підтвердила політичний характер переслідувань мене і Зацаринна Г.В. на судовому засіданні 29 березня 2007 р.: «На нараді директорів Світлана Іванівна відчитувалася за роботу за півроку. Потім звернулася до присутніх, що є люди, які заважають роботі. Вона зачитала листівку Хмеленка під назвою „Беспредел“..., бо в листівці Хмеленка були слова про помаранчевих, про «вільні профспілки», про грубість і безтактність Світлани Іванівни».
Про те, що переслідування мене носило політичний характер і пов’язано з моїм критичним виступом на сесії на адресу «Нашої України» та «Вільної профспілки», підтвердили і інші свідки з боку Хихлухи С.І., зокрема методист районного відділу освіти Ітченко М.Ф., яка заявила на судовому засіданні, що «на цих зборах колективу ЦДЮТ Хмеленок говорив про помаранчевих, а Михно А.А. взагалі не згадувалась».
Підтвердили це і свідки з моєї сторони, хоча я їм нічого не нав’язував і які, на відміну від свідків зі сторони Хихлухи С.І., не залежать від мене.
І це при тому, що на них робився тиск, у зв’язку з чим 1 липня 2006 р. мені довелося звертатися до районної прокуратури з проханням забезпечити моїх свідків захистом (див. Додаток).
Свідок Михно А.А. на судовому засіданні 28 березня 2007 р. сказала: «За 16 років роботи в ЦДЮТ Хмеленок ні разу не пред’явив мені ніяких вимог щодо особливих вимог праці. Він багато дітей підготував до вступу в вузи. Як професіоналу йому рівних немає. У всіх звинуваченнях проти нього є політична подоплека. Коли Хмеленок перебував у вільній профспілці, Хихлуха погрожувала мені як директору: «Ви будете відповідати за переслідування членів вільної профспілки, зокрема Хмеленка. Ви не знаєте, з ким Ви зв’язалися». А судді хто? Хай покажуть документи, де вони вчились. Директор – без вищої педагогічної освіти».
Голова профкому ЦДЮТ Погодіна Н.М. на судовому засіданні 22 січня 2007 р. також підтвердила, що за Хмеленком у робочий час посилалась машина.
Свідок Лобода А.В., бувший методист ЦДЮТ, при якій почалися переслідування мене, яку директор ЦДЮТ Нікітенко спробувала натравити проти мене, начебто Алла Василівна, знаходячись у лікарні більше двох тижнів, дзвонила у райво і доповідала, що Хмеленок не ходить на роботу, підтвердила, що це був наклеп на неї. Вона сказала, що подробиць вона не пам’ятає, але на нараді говорилось про сесію і про помаранчевих. Світлана Іванівна сказала напередодні сесії, що на ній будуть виступати комуністи.
Свідок Міхно Ю.О. сказала, що Микола Павлович давно працює в ЦДЮТ і нічого поганого про нього вона сказати не може. На останній із згадуваних нарад її не було, але вона знаходилася в приміщенні, у неї був гурток. Збори почалися о 16-й годині, тобто в робочий час. Ультиматум Хмеленку ставився, але процитувати його дослівно вона не може. Світлана Іванівна говорила про те, що завтра буде сесія і на ній будуть виступати комуністи. Свідок Міхно також підтвердила, що Нікітенко постійно говорить, що Хмеленок не працює. Вона також підтвердила, що 8 травня 2007 р. Нікітенко мене знову ображала.
Враховуючи те, що переслідування мене триває вже більше двох років, свідки не можуть дослівно повторити те, що говорилось на зборах в 2005 році. Але вже те, що зміст сказаного збігається з обвинуваченнями з позовної заяви, суд повинен був взяти це до уваги. Свідок часто запам’ятовує тільки зміст висловлювань або окремі «ключові» слова, тим більше, коли його це не стосусується.
Свідок Кравченко О.В., депутат районної ради від БЮТ, на судовому засіданні 22 січня 2007 р. сказав:
«Для мене Микола Павлович є авторитетом. Його „аматорські розробки” друкувалися в університетських видавництвах. Маючи стільки серйозних конкурентів, він єдиний неодноразово проходив у районну раду депутатом від міста. Зараз він не може реалізувати свої конституційні права на працю. Кожен день — це боротьба за своє життя. Запиту Хмеленка про створення йому особливих умов праці не було, бо він був би озвучений на сесії».
Свідок Бабаєв М.П., депутат районної ради, у своїй письмовій заяві до суду від 27 липня 2006 року підтвердив:
«Я вважаю, що переслідування Хмеленка М.П. носить політичні мотиви. Про це яскравіше всього говорить той факт, що перед самими виборами “Наша Україна” подала позовну заяву спочатку на районну організацію Комуністичної партії України, а потім, програвши позов, особисто на Хмеленка М.П. І лише рішення Апеляційного суду відновило справедливість. Таким чином “Наша Україна” хотіла позбавитися опозиції в новому складі районної ради».

Права інвалідів проголошено у міжнародних документах та закріплено чинним законодавством України. Загальновизнані міжнародні документи — “Всесвітня програма дій стосовно інвалідів”, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН її резолюцією 37/52 від 3 грудня 1982 р. і “Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів”, прийнята ГА ООН на її 48-й сесії 20 грудня 1993 р., резолюція 48/96 – проблему інвалідності розглядають не тільки з суто медичної точки зору (фізичні і розумові вади, відсоток втрати працездатності і т.д.), а набагато ширше: філософська концепція інвалідності визначається як функція відносин інвалідів і суспільства, в якому вони живуть.
Верховний Суд, який повинен в першу чергу захищати людину, а не державу з її інтересами, прийняв ухвали на користь порушників закону.
Відношення до інвалідів сьогодні має бути без врахування того, хто до якої політичної сили відноситься. Мудрість вчить, що інвалідом людина вважає себе не тоді, коли ним стає, а тоді, коли оточуючі починають її ним вважати.
У цивілізованих країнах влада всіляко сприяє інвалідам шляхом створення умов для всебічного розвитку особистості, широкої можливості для вибору професій і спілкування.

І, нарешті, стосовно мене була порушена також стаття 177 Конвенції (заборона зловживання правами: «Нiщо в цiй Конвенцiї не може тлумачитися як таке, що надає будь-якiй державi, групi або особi право займатися будь-якою дiяльнiстю або вчиняти будь-яку дiю, спрямовану на скасування будь-яких прав i свобод, що викладенi в цiй Конвенцiї, або на їх обмеження в бiльшому обсязi, нiж передбачено в Конвенцiї».)
Заступник голови Городнянської районної державної адміністрації Жадченко А.М. та начальник відділу освіти Городнянської районної державної адміністрації Хихлуха С.І. вчинили проти мене дії, які порушують мої права і свободи, створюваючи перешкоди для здійснення моїх прав, свобод і задоволення інтересів, вимагали від підлеглих, зокрема від лікарів, виконання не передбачених законом обов'язків.
1 лютого 2006 р. мене викликали на ЛКК до районної полiклiнiки: начальник районного вiддiлу освiти “наполягала на переоглядi висновку медичного огляду ... з метою уточненення трудових рекомендацiй, визнаних МСЕК”. Тим самим вона порушила ст.92-94 Конституції України, оскільки примусові заходи медичного характеру дозволяються тільки за рішенням суду для осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб. Вперше за 29 рокiв роботи були пiдданi сумнiву i моя професiйна здатнiсть, i висновки МСЕК. Навіть коли після моєї скарги начальнику обласного управління освіти у школу приїжджала інспектор облУОН, останню спробували переконати, що я начебто не можу писати на дошці. Директору школу довелося захищати мене.
Незважаючи на те, що я не звертався за створенням мені особливих умов як інваліду і активно доводив це, для того, щоб в черговий раз насміятися наді мною, 3 березня 2006 р. було організовано обстеження санітарних умов моєї роботи (наявність на рабочому місці ліжка, туалету).

Принизливе обстеження мого робочого місця за моєю спиною при активній участі начальника Городнянського районного відділу освіти Хихлухи С.І на наявність ліжка та туалету було спрямовано на скасування мого права на працю.
До переслiдування мене приєднався заступник голови Городнянської райдержадміністрації з гуманітарних питань Жадченко Андрiй Миколайович. Порушивши Конституцію України (ст.32, яка забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про стан здоров’я без згоди особи і без рішення суду), ст. 286 Цивільного кодексу України (право на таємницю про стан здоров’я), та ст.46 Закону України “Про інформацію” (зловживання правом на iнформацiю), вiн від імені Городнянської РДА звернувся в полiклiнiку з запитом, з якої хвороби я знаходжусь на диспансерному облiку та маю групу iнвалiдностi. Ввівши в оману медичних працівників, начебто я звертався за створенням мені особливих умов як інваліду, він намагався спонукати їх до розголошення лікарської таємниці. На мiй протест проти втручання в моє особисте життя Андрiй Миколайович, виправдовуючись, пояснив це бажанням “допомогти” менi як iнвалiду. Але в мене навiть не поцiкавились, чи потрiбна менi така “допомога”, в результатi якої я двічі опинився в лiкарнi.
Мета збирання та використання конфіденційної інформації про мій стан здоров’я очевидна: під виглядом турботи про моє здоров’я Жадченко А.М. та Хихлуха С.І. посягали на мої права і свободи, спробували обмежити моє право на працю. І після цього вони говорять про якусь допомогу та гуманність!
Для того, щоб виправдати свої дії, з мене і лікарні почали вимагати iндивiдуальну програму реабiлiтацiї та адаптацiї iнвалiда. При цьому було проігноровано “Положення про iндивiдуальну програму реабiлiтацiї та адаптацiї iнвалiда”, в якому сказано, що “індивiдуальна програма реабiлiтацiї має рекомендацiйний характер. Iнвалiд може вiдмовитися вiд того чи iншого виду, форми й обсягу реабiлiтацiйних заходiв або вiд реалiзацiї програми в цiлому”.
Якби Жадченко А.М. та Хихлуха С.І. хотіли допомогти інваліду, то навіщо було переглядати висновок МСЕК, коли є Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Стаття 4 цього Закону говорить: “Діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності”.
Невдовзi пiсля виписки з лiкарнi, 9 березня 2006 р., мене знов запросили до полiклiнiки на ЛКК: Жадченка А.М. не задовольнила відповідь головного лікаря, він знову наполягав на тому, щоб мене признали непрацездатним. Він не міг заспокоїться, вбачаючи корупцiю в тому, що iнвалiда прийняли на роботу. У своєму зверненні до головного лікаря ЦРЛ Ромця В.В. від 20.02.06 № 02-16/117 Жадченко А.М. просив терміново, до 25.02.06, дати пояснення, чому, маючи “1 групу інвалідності, яка передбачає повну втрату працездатності … Хмеленок М.П. працює в Центрі дитячої та юнацької творчості та за сумісництвом в ЗОШ №1, крім того, йому оплачуються лікарняні...”. Мене хотіли примусово, без рішення суду, порушуючи ст.92-94 Конституції України і основний принцип права — гуманізм — , “направити на облЛКК (МСЕК)”, як написано в резолюції на звернення Жадченка А.М., якого цікавив “ступінь втрати працездатності”. Згідно Закону, доказом невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі є відповідний медичний висновок, дістати його і поставили собі за мету заступник голови райдержадміністрації Жадченко А.М. та начальник районного відділу освіти Хихлуха С.І.
Тож, про яку турботу про інваліда може бути мова? Пiсля чергового виклику на ЛКК у мене стався гіпертонічний криз, з’явилося безсоння, болiло серце. З цiєї причини довелося неодноразово звертатися до “швидкої допомоги”.

Ухвали Верховного Суду України від 5 та 6 грудня 2007 року (справа №6-19767св07 та справа №6-19767ск07), від 16 січня 2008 року (справа №6-329сво08), від 12 червня 2008 року (справа №6-5684сво08), від 14 жовтня 2008 року (справа №6-5684сво08), від 15 жовтня 2008 року (справа №18695ск07), від 16 жовтня 2008 року (справи №6-19767ск07 та №18695ск07), від 17 жовтня 2008 року (справа №6-19767ск07), якими мені було відмовлено в задоволенні мого клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішень Апеляційного суду Чернігівської області від 25 липня 2007 року в справі за моїм позовом до Жадченка Андрія Миколайовича, Хихлухи Світлани Іванівни, Нікітенко Лариси Петрівни про захист честі, гідності та ділової репутації порушують міжнародні зобов'язання України.
Тим більше, що 26 жовтня 2007 року Верховний Суд України встановив, що «касаційна скарга подана з дотриманням строку на касаційне оскарження». Ухвалою судді Верховного Суду України від 3 вересня 2007 року мені було надано строк до 15 жовтня 2007 року для усунення недоліків скарги та сплати витрат. Надсилаючи до Верховного Суду України копії оскаржувальної ухвали апеляційного суду та квитанцію про сплату витрат, я просив надати мені додатковий строк у зв’язку з тим, що я перебував на лікарняних, про що свідчать листки непрацездатності від 12.10.2007 р. серія ААЧ № 100335 та від 23.10.2007 р. серія ААЧ № 100449 та інші. Незважаючи на це, 5 грудня 2007 колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі Левченка Є.Ф., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л. та 6 грудня 2007 року суддя Верховного Суду України Ю.Л. Сенін відхилили мою касаційну скаргу.
У червні та липні 2008 року я звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд судових рішень у зв’язку з винятковими та нововиявленими обставинами судових рішень у зв'язку з винятковими та нововиявленими обставинами.
12 червня 2008 року cуддя Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України Левченко Є.Ф., розглянувши мою заяву про перегляд судових рішень у зв’язку з винятковими та нововиявленими обставинами в цивільних справах, прийняв ухвалу про залишення моєї заяви без руху та надання строку до 12 липня 2008 року „для усунення зазначених недоліків”. Підставами для залишення моєї заяви без руху залишення моєї заяви без руху було наступне „…оскільки в ній не зазначено в якій саме справі подано скаргу; не вказані конкретні судові рішення, які оскаржуються та підстави для їх перегляду; не зазначено осіб які беруть участь у справі, їх місце проживання чи місце знаходження; які саме виняткові обставини, передбачені ст. 354 ЦПК України, є підставою для звернення з відповідною скаргою, час відкриття цих обставин. До скарги не додано її копій, а також належним чином завірених копій оскаржуваних судових рішень”. Все це не відповідає дійсності. Крім того з мене знову вимагали сплатити судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду скарги „Квитанції про оплату судового збору чи доказів у підтвердження права скаржниці на пільгу по його сплаті до скарги не додано”. Це при тому, що до моєї заяви було додано всі документи про мою інвалідність, тобто про пільги. Суд поверхово віднісся до моєї заяви, бо як я міг звертатися до суду, не вказавши осіб, які беруть участь у справі. Це повна нісенітниця. Суддя навіть назвав мене скаржницею, тобто жінкою.
Незважаючи на це, я повторно у встановлений строк надіслав необхідні документи, які начебто були відсутні, щоб усунути так звані „недоліки”, відреагувавши свою скаргу. Я ще раз зазначив виняткові обставини для перегляду судових рішень. Я подав клопотання про звільнення від сплати чи відстрочку сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи наступного змісту „Враховуючи те, що моя справа стосується відшкодування шкоди моєму здоров’ю, завданої неправомірними діями відповідачів, а також стягнення частини заробітної плати, втраченої мною внаслідок неправомірних дій відповідачів, прошу згідно п.3 ст.81, п.3 ст.82 ЦПК України звільнити мене від сплати витрат чи відстрочити сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Прошу також врахувати, що я неодноразово сплачував судові збори в апеляційному та Верховному суді, але мої заяви та скарги не розглядалися та поверталися без повернення сплаченої суми. Прошу також врахувати мій фізичний та майновий стан (я інвалід І групи, дружина також інвалід)”.

28.10.2008 р. Верховний Суд України надіслав мені копії ухвал судді Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15, 16 та 17 жовтня 2008 року. В цих ухвалах Верховний Суд України відмовив мені в задоволенні моєї заяви про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
Всі „аргументи” Верховного Суду України зводяться до наступного
„…Згідно вимог ч. 3 ст. 73 ЦПК України одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку належить вчинити ту дію або подати той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання. Хмеленок М.П. в порушення вимог процесуального закону не надав касаційних скарг на кожне із судових рішень, що оскаржуються, які за формою та змістом повинні відповідати вимогам ст. 326 ЦПК України. Крім того перегляд ухвал Верховного Суду України може мати місце лише в порядку, визначеному главою 3 розділу V ЦПК України”.
Звертаю увагу на наступне місце ухвали „Хмеленок М.П. в порушення вимог процесуального закону не надав касаційних скарг на кожне із судових рішень, що оскаржуються, які за формою та змістом повинні відповідати вимогам ст. 326 ЦПК України”. Мої касаційні скарги Верховний Суд постійно відхиляє (див. ухвали від 5 грудня 2007 р., 31 грудня 2007 року та інші) „Доводи касаційної скарги Хмеленка М.П. та зміст доданих до неї матеріалів не дають підстав для висновку про наявність передбачених ст. 354 ЦПК України підстав для перегляду ухвал Верховного Суду України від 5 грудня 2007 року та від 6 грудня 2007 року у зв’язку з винятковими обставинами”. Суд не пояснив, в чому моя касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 326 ЦПК України.
У заявах про поновлення строку на касаційне оскарження рішення апеляційного суду Чернігівської області та про перегляд рішення Чернігівського апеляційного суду у зв'язку з винятковими та нововиявленими обставинами я чітко вказав на підстави для касаційного оскарження:
„Згідно п.2 ст. 324 Цивільного процесуального кодексу України, «підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права».
Цим же кодексом передбачений також строк на касаційне оскарження. Згідно п.2 ст. 325 «у разі пропущення строку, встановленого частиною першою цієї статті, з причин, визнаних судом поважними, суд касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк, але не більш як у межах одного року з дня виникнення права на касаційне оскарження».
Враховуючи те, що я є інвалідом І групи (ДЦП), що моя дружина також є інвалідом з дитинства, враховуючи те, що адвокат Соколенко Василь Костянтинович з невідомих причин відмовився далі захищати мене і мені потрібен був час для вивчення законів, прослуховування аудіозаписів судових процесів та їх стенографування, тим більше, що судові матеріали постійно знаходилися то в районній чи обласній прокуратурі, а також те, що переслідування мене як інваліда не припинилися й досі, я не міг під час навчального року зробити це, без емоцій, в установлений термін.
Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Суд не звернув уваги на документи та на те, що усі заявлені мною свідки підтвердили, що всі факти, вказані мною в позовній заяві, мали місце.
Мені відмовили в моєму праві на пред’явлення доказів, які мають значення для справи, відмовили в моєму клопотанні відтворити на судовому засіданні апеляційного суду відео- та судові аудіозаписи з показаннями свідків (т.3, с.119).
Суд не прийняв до уваги заяви до приєднання до моєї апеляційної скарги свідків Денисенко Ю.В. (див. т.3, с.277-278), Шпунта Ю.В. (т.3, с.280) та Смоляра Г.Л. (т.3, с.279).
Не зважаючи на те, що у зв’язку із станом здоров’я та сімейним фінансовим станом я не міг бути присутнім на судовому засіданні і подавав клопотання про фіксування судового засідання і нагадував про це у черговій заяві 22 серпня 2007 р. (див. т.3, ст.232 справи), фіксування судового засідання апеляційного суду не здійснювалося (див. т.3, с.237).
У якості новоявиявлених обставин прошу прийняти результати розгляду мого звернення по фактах неправомірних дій Нікітенко Л.П. прокуратурою Чернігівської області (лист від 23.08.07 № 06/2-1236.06) за дорученням Генеральної прокуратури України, де говориться про «виявлені порушення ч.3 ст. 32 КЗпП України та ст. 67 КЗпП України при зміні режиму роботи», а також про порушення ч.3 ст. 32 КЗпП України та ст. 22 Закону України «Про позашкільну освіту». Ці результати ніхто не відміняв, жодного суду з моєю участю не було, про жодний суд мене не було повідомлено. Рішення апеляційного суду Чернігівської області було прийняти 6 червня 2007 року, а виявлені порушення прокуратура Чернігівської області визнала 23 серпня 2007 року. Тобто час відкриття цих обставин настав пізніше”.
Стосовно справи по Жадченко А.М. я вказав наступне:
„Враховуючи те, що коли мені було запропоновано виправити недоліки в апеляційній скарзі, моя дружина знаходилася в критичному стані і в мене практично не було часу, а також те, що переслідування мене як інваліда не припинилися й досі, я не міг вчасно зробити це.
А головне — я не знав (мій адвокат з невідомих причин відмовився далі захищати мене), що потрібно було вказувати ще й відповідача Жадченка А.М., адже з рішенням Городнянського районного місцевого суду стосовно Жадченка А.М. я був згодний” і він не він не мав жодного відношення до моєї апеляційної скарги.
Звертаю увагу також на те, що Верховний Суд України майже завжди не вказує, про яку мою скаргу чи заяву йдеться в ухвалах (не наводить дати), бо моїх заяв було декілька. За таких обставин важко зрозуміти, що від мене вимагають. Адже всі документи я неодноразово надавав Верховному Суду України.

Документи про досягнення вчителя
1) Наказ № 35 по Городнянській СШ №1 “Про досвід роботи вчителя німецької мови Хмеленка М.П.” (копія);
2) Грамоти, дипломи, подяки за 2003-2006 рр.(копії);
3) Стаття “Портрет вчителя Хмеленка М.П.” з засідання методичного об’єднання під керівництвом заступника директора Городнянської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 Зацаринної Г.В. (копія);
4) Стаття “Визнання майстерності”(“Новини Городнянщини” від 13.12.2003 р.) (копія);
5) “Лист у газету” батьків та учнів 4-Б класу Городнянської ЗОШ І-ІІІ ст. №2 з подякою керівнику гуртків Хмеленку М.П. та іншим вчителям, які навчали і будуть навчати дітей і далі (“Новини Городнянщини” від 24 червня 2006 р.);
6) Стаття В.М. Коваль та Л.П. Одінцової “Викладання іноземних мов” (“Методика викладання початкового навчання”) про досвід роботи Хмеленка М.П. та використання ним сучасних технологій навчання молодших школярів;
7) Лист народного депутата України В.А. Атрошенка з характеристикою Хмеленка М.П. як педагога і депутата;
8) Лист-подяка від редактора журналу “Іноземні мови” Ніколаєвої С.Ю.;
9) Стаття В. Сенчури “Зустріч у Німецькому культурному центрі” з газети “Новини Городнянщини”, у якій згадується завуч школи Зацаринна Г.В., та клас, де класоводом була Жадченко Л.І., а вихователем групи продовженого дня Лепень С.М.;
10) Методичні розробки Хмеленка М.П. “Изучение тем “Экология и Чернобыль”, “Праздники в Украине”, “Покупки”” (журнал “Іноземні мови” №2/2000);
11) Характеристика вчителя німецької мови Хмеленка М.П. (копія);
12) Атестаційний лист від 13.04.2001 р. з рішенням атестаційної комісії, яка встановлює категорію “спеціаліст вищої категорії”;
13) Повідомлення директора Чернігівського обласного палацу дітей та юнацтва С.С. Підтереби про те, що Хмеленок М.П. став переможцем заочного конкурсу методичних матеріалів;
14) Довідка директора Чернігівського обласного палацу дітей та юнацтва від 13.04.2006 р. № 7(копія);
15) Стаття кореспондента “Советской Белоруссии” Д.Манаевой “Воистину через тернии” (копія);
16) Диплом з відзнакою про вищу освіту (копія);
17) Посвідчення № 2, 5, 24 Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (копія);
18) Витяг з трудової книжки, в тому числі відомості про нагороди (копія);
19) Лист у газету “Новини Городнянщини” від 8.07.2006 р. “Нехай буде їм соромно” (дописувач — пенсіонерка м. Городні Г.П. Фадеєва);
20) Стаття з книги “Городнянщина літературна” (копія);
21) Стаття з книги “Словник видатних імен Городнянщини” (копія);
22) Стаття “Автор — житель нашого міста” з ювілейного журналу-проспекту “Городня — моя рідня” (копія);
23) Фрагмент однієї з методичних розробок, опублікованої в німецькій газеті (копія);
24) Посвідчення про успішне завершення курсу “Intelнавчання для майбутнього” (іновації в освіті) (копія);
25) Копія з газети “Новини Городнянщини” з віршами дітей, які відвідували літературний гурток у Будинку школярів;
26) Грамота учениці 6-го класу Городнянської ЗОШ І-ІІІ ст. №2 Коваленко Катерині за зайняте ІІ місце в районній олімпіаді з німецької мови за 8 клас (копія);
27) Грамота учасниці дитячого мовного табору “Сказочный городок” Волошко Катерині (копія);
28) Похвальна грамота Зуб О.І. за особливі досягнення у вивченні німецької мови (копія);
29) Запрошення Асоціації німців України до дитячого табору з вивченням німецької мови на базі санаторію “Бригантина”;
30) Грамота Приваловій Катерині за активну участь в житті дитячого табору “Бригантина” (м. Одеса) (копія);
31) Грамота учениці 8-го класу Коваленко Катерині за зайняте ІІ місце в районній олімпіаді з німецької мови (копія);
32) Статті з газет (копія);
33) Стаття “З ним увесь світ” (“Новини Городнянщини від 2.11.1994 р.”) (копія);
34) Ксерокопія з газети “Neues Leben” з віршами Хмеленка М.П. німецькою мовою;
35) Стаття О. Мазняк “Успішна заявка” з газети “Новини Городнянщини” від 14 січня 2006 року;
36) Стаття М.П. Хмеленка німецькою мовою з газети “Deutsche Allgemeine” про гуманітарну допомогу з Німеччини для городнянських дітей-сиріт;

Документи про переслідування вчителя
1) Депутатський запит від 23.11.2005 р. про затримку заробітної плати (копія);
2) Відповідь начальника відділу освіти Хихлухи С.І. від 15.12.2005 р. на депутатський запит щодо затримки заробітної плати (копія);
3) Заява майстра виробничого навчання Городнянського МНВК від 11.01.2006 р. про його незаконне звільнення та про тиск Хихлухи С.І на колектив (копія);
4) Витяг з протоколів сесії районної ради, на якій йшлося про методи роботи начальника районного відділу освіти (копія);
5) Посвідчення депутата Городнянської районної ради 5 скликання № 51 (копія);
6) Довідка № 31 голови Городнянської районної ради про те, що Хмеленок М.П. є депутатом районної ради 4 скликання 2002-2006 рр.(копія);
7) Наказ по ЦДЮТ №51 від 1.01.2006 р. “Про перетарифікацію” (копія);
8) Розрахункові листки за жовтень 2005 р. — лютий 2006 р. (копія);
9) Наказ начальника районного відділу освіти Хихлухи С.І. про відміну занять (копія);
10) Витяг з протоколу 19 сесії районної ради четвертого скликання від 25 січня 2006 р. (копія);
11) “Пояснення на скаргу” від 10.01.2006 р., підписане начальником відділу освіти С.І Хихлухою і направлене мені (на 2-х стор.), яке суттєво відрізняється від того пояснення, яке було направлено до Чернігівського облуон (5 сторінок) (копія);
12) Відповідь голови районної ради О.М. Шанойла від 31.05.2006 р. № 52 на звернення стосовно надання аудіозапису стенограми 18-ї сесії районної ради від 23 грудня 2006 року Жадченку А.М.;
13) Відповідь першого заступника голови райдержадміністрації О.М. Кривця від 9 червня 2006 року № 04-19/169 на моє звернення від 31.05.2006 р. щодо попереднього розподілу годин гурткової роботи на 2006-2007 н.р., про переслідування молодих спеціалістів, які виступають як свідки у моїй справі, та про порушення при розподілі місць для гуртківців в таборі “Дружба” при ЦДЮТ;
14) Звернення заступника голови райдержадміністрації А.М. Жадченка до головного лікаря від 9.01.06 (копія);
15) Звернення заступника голови райдержадміністрації А.М. Жадченка до головного лікаря від 20.02.06 № 02-16/117 (копія);
16) Відповідь з Городнянської районної лікарні №106 від 6.02.2006 р. (копія);
17) Відповідь з Городнянської районної лікарні №206 від 14.03.2006 р.(копія);
18) Довідка Городнянського районного відділу освіти про доходи № 279 від 17.03.2006 р.
19) Відповідь начальника управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації від 24.02.2006 р. (копія);
20) Відповідь голови Городнянської районної держадміністрації О.М.Шанойла від 26.01.2006 р. № 20-13/05;
21) Посвідчення евакуйованого у 1986 р. із зони відчуження (копія);
22) Довідка про встановлення групи інвалідності (копія);
23) Консультація газети “Все про бухгалтерський облік” від 27 березня 2006 р. “Рік минулий і рік теперішній: працевлаштовуй інваліда або сплачуй штраф” (копія);
24) Постанова Городнянського районного суду від 20.03.2006 р. (копія);
25) Постанова апеляційного суду від 23.03.2006 р. (копія);
26) Копія заяви кандидата в депутати районної ради Хмеленка М.П. від 24.03.2006 р. до Городнянського районного суду про відкликання своєї позовної заяви до НСНУ;

Документи про хворобу через переслідування та про матеріальні витрати
1) Направлення на ренгеноскопію шлунку від 6.02.2006 р. (копія);
2) Список призначених медикаментів (копія);
3) Довідка про стаціонарне лікування з 10.02.2006 р. по 24.02.2006 р. (копія);
4) Довідка № 14 з терапевтичного відділення (копія);
5) Довідка з швидкої допомоги від 21.03.2006 р. (копія);
6) Виписка з медичної карти стаціонарного хворого (копія);
7) Виписка № 391 з історіі хвороби (з 10.02.2006 р. по 24.02.2006 р.) (копія);
8) Виписка № 481 з історіі хвороби (з 21.03.2006 р. по 2.04.2006 р.) (копія);
9) Виписка з історії хвороби № 391 від 7 квітня 2006 р. з відміткою аптеки про ціни за ліки на суму 107 грн. 35 коп. (копія);
10) Виписка з історії хвороби № 481 від 28 квітня 2006 р. з відміткою аптеки про ціни за ліки на суму 169 грн. 25 коп. (копія);
11) Медичні довідки (5 штук) (копія);
12) Чеки з аптеки на суму 113 грн. 20 коп. (копія);
13) Листок непрацездатності (копія);
14) Довідка з лікарні від 11.07.2006 р. з рекомендацією санаторно-курортного лікування.
15) Товарні чеки за ксерокопіювання матеріалів до суду та прокуратури на суму 161 грн. 60 коп. (копія);
16) Квитанція № 9 № 10 за інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи на суму 32 грн. (копія);
17) Квитанція за надання інформації з обласного гідрометеоцентру на суму 20 грн.
18) Ордер на ім’я адвоката В.Соколенко (копія);
19) Квитанція за надання юридичної допомоги (копія).

Файлы из альбома

Другие файлы данного альбома (222)